Рубильник від УАнету в руках влади. Як нам до цього не докотитися (чи вже там)?
Давно хотів про це написати. Резюме для цієї теми я збирав декілька місяців, вивчаючи різні державні норми і риючись у відносно свіжих ініціативах.
Як ми всі знаємо, під час війни український інтернет регулюється інакше. І це пов’язано з нашою з вами безпекою передусім. Але нова регуляція закладає нові правила на майбутнє. І деякі з них можуть бути доволі небезпечними. В поганих руках.
Давно хотів про це написати. Резюме для цієї теми я збирав декілька місяців, вивчаючи різні державні норми і риючись у відносно свіжих ініціативах.
Як ми всі знаємо, під час війни український інтернет регулюється інакше. І це пов’язано з нашою з вами безпекою передусім. Але нова регуляція закладає нові правила на майбутнє. І деякі з них можуть бути доволі небезпечними. В поганих руках.
Тема блокування інтернет-ресурсів в Україні підіймається зараз не часто. І окремими людьми. За останній час я бачив її активне обговоронення, наприклад, під FB-постами нардепа Олександра Федієнка або ж кіберекскерта (та білого хакера) Шона Таусенда.
Ця дискусія зводиться приблизно до одного: за останні роки держава отримала доволі суттєвий важіль в регулюванні українського інтернету. Наміри (на мій погляд) — благі. Ці важелі призначені для блокування шкідливих сайтів: фішингових (крадуть наші банківські дані), казино (нелегальні провайдери), дорослий контент, розповсюдження алкоголю, медичних препаратів, табачки (нелегальні майданчики), сайтів з російською літературою, сайтів з неавторизованим (піратським відео-контентом), російських та пропагандиських сайтів.
Але механізми для цих важелів іноді прописані недосконало. Переважно експерти звертають увагу на технічні/технологічні або ж юридичні вразливості.
До війни ми стикалися здебільшого з одним типом блокування сайтів в Україні — через рішення суду. В світовій практиці це найбільш прозорий механізм, з яким зазвичай погоджуються всі учасники ринку. Там також є свої нюанси. Але принаймні сам механізм виглядає прозоро для всіх.
Як все починалося
З початку агресії росії і анексії Криму з’явилося також санкційне регулювання інтернету. У 2017 році з нашого життя пішли назавжди такі російські ресурси, як Вконтакте та Одноклассники, соціальні мережі, які стали одним з головних джерел розповсюдження пропаганди в Україні. Блокування відбулося завдяки указу президента (Порошенка). Це був прецедент, якого в УАнеті ще не було — великі ресурси блокуються в один день.
Але ініціатива керівництва держави була добре сприйнята більшістю суспільства, адже і мета блокування була зрозумілою.
Зізнаюся, тоді, у травні 2017, я не повірив, що сайт в Україні може бути заблокований за таким механізмом. «Цього не може бути. Неприпустимо», — щиро казав я в трубку знайомому журналісту, який тоді набрав мене і запитав про коментар. Я тоді якраз деякий час не читав новини, тому що був у відпустці, і журналіст зателефонував якраз після посадки літака в аеропорту Бориспіль. Зловив мене непідготовленим:)
Звісно, я тоді був шокований.
Чому? Тому що пам’ятав, як ми з колегами-журналістами, ходили на засідання НКРЗІ (стара назва телеком-регулятора), щоб спробувати проконтролювати, чи підтримує комісія поліцейські ініціативи з блокування сайтів без рішення суду часів Януковича.
Блокування в інтернеті для мене були неприпустимими. Під будь-яким соусом. Інтернет задумувався як вільне, незалежне середовище, вважав я. Яке поза системою, поза урядами. Ця концепція мені подобалася тоді. Подобається і зараз.
Але.
З часом я змінив своє принципове і безкомпромісне ставлення до раптових блокувань в інтернеті. Так, коли ти маєш ворога поряд, дієвий механізм певних обмежень повинен бути. Але дуже важливо — щоб він був прозорим і зрозумілим.
З початку повномасштабного вторгнення у 2022 році Україна вирішує майже повністю заблокувати РУнет. Це також був доволі логічний крок не тільки з точки зору інформбезпеки, але й економічно. Російські сайти не повинні заробляти на нашому ринку. Хоча я чув і деякі обурення деяких членів інтернет-спільноти у той час.
Наприклад, застовник Imena.ua та Mirofost Олексадр Ольшанський, людина, яку часто називають одним з отців Уанету, відкрито виступив проти тотального блокування у 2023. «Блокувати потрібно конкретні сайти та в один бік бажано», — казав тоді він, побоючись, що ми переймаємо практику масового блокування рф.
Як працює блокування зараз (трохи практики)
Паралельно на початку широкомастабки спеціальний центр керування телеком-мережами при Держспецзв’язку (НЦУ) отримав набагато обширіші повноваження в умовах воєнного стану — видавати обов’язкові для всіх українських провайдерів розпорядження щодо оперативного блокування веб-сайтів та доменів.
Зазвичай це відбувалося так: правоохоронці або ж спецслужби, наприклад, СБУ, зверталися до НЦУ з переликом сайтів і НЦУ блокувала їх.
Поки що я можу констатувати, що спецслужби намагаються цим механізмом не зловживати. Адже ми не чуємо про гучні блокування легальних бізнесів чи білих, проукаїнських медіа.
Були деякі, скажімо так, цікаві випадки, які навряд сильно вплинули на свободу слову чи економіку.
Так, наприклад, у 2025 НЦУ блокуваласайт Антикору, а потім суд зобов’язував його розблокувати (не захищаю тут Антикор, можливо, сам би його заблокував, маючи таку законну можливість:); я просто констатую факт).
Можливо, випадково у квітні цього року блокувався сайту add.ua, який належить мережі «Аптека Доброго Дня». Через місяць довелося розблокувати.
Відомо також, що НЦУ за зверненням СБУ блокує і книжкові інтернет-магазини, де є російська література. Часто мова дійсно йде про прихований продаж таких книжок.
«Цікаво, що на bookshop.in.ua в картках більшості книжок російських авторів країною видання була зазначена Литва, а серед новинок продавали "Війну і мир" Льва Толстого без інформації про видавництво», — зауважили представники профільної ініціативи, яка опікується статистикою блокувань, UABlockList.
Але іноді ми (dev.ua) досліджували деякі випадки, які, на наш погляд, виглядали доволі неоднозначними. Так, у 2025 році НЦУ заблокувала доступ до сайту магазину «Книжкова хата» у місті Коломия Івано-Франківської області.
Це невелика крамничка у центрі міста, яка там працює з 1985 року. І новина нас дійсно здивувала: ну яка російська література в Коломиї?
Як виявилося, власник книгарні — літня людина (70 років) ще з 2000-их років не почистила архів сайту, і там дійсно залишаються російські книги, але вони давно не продаються.
«У 2021 році син з родиною переїхав до США. З того часу сайтом займаюся я, але не знаю, як видалити ті книги звідти», — розповів нам тоді власник.
Чи міг він нам збрехати? Так, міг. Але чомусь, десь на рівні підсвідомості, я йому вірю.
Тож курйози в блокуванні іноді трапляються. Але, повторюся, вони не є масовими. І служби поки досить виважено (на мій погляд) складають списки на блокування.
Проблема в іншому.
Хто готує списки до блокування
По-перше, органів, які отримають право на подачу таких переликів, стає ще більше (і вже забагато). Ми вже знаємо, що, окрім правоохоронних органів та спецслужб пропагандиські та піратські сайти на блокування подає Нацрада з питань телебачення. Сайти з нелегальними казино також подає Плейсіті.
Нещодавно стало відомо, що вже і Податкова отримала право на блокування деяких ресурсів. З нового року онлайн-продавці алкоголю, тютюнових виробів та електронних сигарет, які не будуть внесені до реєстру ДПС, будуть передані на бан.
Це добре, що ДПС опікується проблемами білого ринку. Але це не дуже добре, що зовсім невідомо, за яким механізмом буде здійснюватися блокування. Якщо, наприклад, за IP-адресою, то не спричинить це падіння інших ресурсів, ніяк не пов’язаних з табачкою, які їм також користуються? Цей механізм законодавці просто не прописали. Забули? Але це дійсно може перерости в технічну проблему — коли немає регламенту, як реалізувати блокування і необережні кроки шкодять інтернет-бізнесу.
Зрештою, здається у нас в країні немає єдиного компетентного органу, який би відповідав саме за наявність підстави для блокування, а також за технічну коректність блокування. НЦУ — виконавець. Він дає вже погоджені кимось рішення на блокування провайдерам. Непогано було б що всі ці списки перевірялися незалежним регулятором (який би ніс за кожне окреме блокування конкретну і повну відповідальність). Як справедливо, на мій погляд, підмітив депутат Олександр Федієнко, іноді списки подаються до регуляторів (Нацрада, НКЕК) приватними/громадськими структурами. Наприклад, ініціатива «Чисте небо» подає на блокування до Нацради піратські та сайти, які порушують авторські права.
Ініціатива дійсно корисна. І її систематизація порушень протягом багатьох років безцінна. Але справедливе питання: чи перевіряє Нацрада кожне порушення у списку? Якщо не перевіряє, то хто юридично відповідає за підставу блокування?
Зауважу: я не захищаю тут піратські сайти. Я звертаю увагу на сам механізм блокування. На мій погляд, він є недосконалим. І здається, це питання особливо нікого і не хвилює. Ну крім деяких людей, фанатиків, на кшталт мене.
«Я категорично проти будь-якого блокування на рівні мереж операторів. Інформацію треба блокувати на майданчиках, де вона розміщена», — писав в жовтні Федієнко.
Це звучить доволі розумно, на мій погляд. Інше пиання: чи спроможна держава зараз створити такий чіткий та точний механізм, коли контент (або його частка) блокується саме на майданчику.
Парадокс з Polymarket
Ось, наприклад, Playcity (через НКЕК) не так давно заблокувала Polymarket на доменному рівні — через українських провайдерів. Це американський криптомайданчик прогнозів, на якому користувачі можуть робити ставки на майбутні події: спортивні матчі, економічні показники, погодні явища, результати вручення нагород, політичні та законодавчі події, а також військові конфлікти. Ну я думаю, ви і так без мене це знаєте.
Справа в тому, що Polymarket продукує дійсно цікавий контент. І з точки зору прогнозів він має певну цінність для певних людей. Але регулятор заблокував його за принципом схожесті на казино (хоча на Polymarket парі укладаються не між сервісом та користувачем, а між самими гравцями). Чи можна було діяти інакше?
На мій погляд — так. Таких великих майданчиків парі в світі не так багато. І спробувати домовитися з ним на предмет того, щоб він не приймав ставки від українців (або якось обмежував їх) можна було. Але ж просто взяти і заблокувати домен, так? Одразу виникає інше питання? Навіщо? Чи Polymarket дійсно породжує лудоманію в Україні? І хто за це понесе відповідальність?
Адже чіткого механізму відповідальності в блокуванні поки немає. Хоча Держспецзв’язку продовжує цементувати свої права.
Антишахрайство чи готовий рубильник
Так, НЦУ в жовтні оновив регламент роботи національної системи фільтрації фішингових доменів. Відповідне розпорядження зобов’язало всіх інтернет-провайдерів протягом 30 днів (до 16 листопада) обов’язково зареєструватися в спеціальній системі фільтрації сайтів.
Що це все означае? Це спеціальна система, яка створена для захисту українців від фінансового шахрайства — підроблених сайтів банків, держорганів та сервісів виплат. Коли фахівці кіберцентру Нацбанку (ще один гравець на “ринку блокувань”) отримують скаргу на фішинговий сайт, вони перевіряють її протягом 2 годин! у робочий час! і вносять домен у спеціальну базу. Далі протягом 15 хвилин!!! українські провайдери автоматично починають перенаправляти користувачів із небезпечного (на погляд нацбанківців) сайту на державну сторінку-попередження. Фактично вони блокують їхню роботу.
Чому це викликає занепокоєння? Попри благородну мету захисту від шахраїв, така архітектура створює низку ризиків для власників легітимних сайтів та цифрових прав. По-перше, рішення про блокування ухвалюється в ручному режимі без рішення суду, а список заблокованих доменів не є публічним — громадськість та журналісти не можуть проконтролювати, чи не потрапили туди легітимні ресурси.
Хоча регламент прямо забороняє використовувати цю систему для боротьби з пропагандою чи санкційними сайтами, технічно держава отримує готовий централізований інструмент, який за бажання дозволяє за 15 хвилин «вимкнути» будь-який домен в українському сегменті мережі.
Зауважу: DNS-фільтрація (механізм, який використовується) не вміє блокувати окремі URL-адреси — лише весь домен цілком. Тож якщо хакери зламають одну сторінку на великому новинному сайті чи форумі й розмістять там фішинг, під блокування потрапить за пару годин увесь портал.
Шон Таунсенд вже розкритикував це розпорядження. Він вважає, що його реалізація призведе до масштабних відмов сервісів, кінетичних ударів після витоків з Держспецзв’язку, політичної цензури, переділу ринку та корупції, загалом до зіпсованої мережі.
Не буду таким категоричним. Але скажу таку тезу: навіть корисний інструмент може стати рубильником в руках людей з поганими намірами. І для цього треба випилювати систему таким чином, щоб до неї не можна було б підкопатися. Юридично і технічно.
І це, в першу чергу, повинно забезпечуватися на рівні підготовки та прийняття законів. Та ж сама Playcity має в розпорядженні економічний інструмент блокування майже будь-якого маленького або середнього інтернет-медіа (через величезний штраф на 5 млн грн за згадку бренду легального казино) тільки через те, що вона використовує таку прогалину, як недолугість недопрацьованих (або навмисно недопрацьованих) законів.
Я неодноразово піднімав це питання (наявність таких законів — шлях до цензури), але здається, державі органи (і депутатів) і так все влаштовує.
А вас?
Держава тим часом вже зараз готує підґрунтя до того, як діюча система блокування сайтів буде працювати і після війни. Так нещодавно до телеком-регулятора на погодження надійшов законопроєкт, у якому сказано, що схема з розпорядженнями по блокуванню сайтів працюватиме ще пів року після завершення бойових дій. Ініціатива спрямована, в першу чергу, для боротьби з тероризмом. Але деякі питання до неї безумовно виникають.
Є така фраза: «добрими намірами вимощена дорога до пекла». Іноді це дійсно правда. І нам треба бути обачливими. Адже нам усім і зараз, і після можливого закінчення війни, цим інтернетом ще користуватися.
Ось я про що:)
P. S. На фото темний лицар хаотичного блокування сайтів мене перемагає. Я не хочу, щоб так сталося:)
«Коли ШІ пише код краще за мідла, треба качати мізки»: як Android-тімлід пішов у Data Science, щоб зрозуміти, що під капотом
Шкільний учитель математики відправляє до сухого підручника у відповідь на просте запитання «що таке логарифм». Знайомий багатьом сюжет, який для когось стає приводом назавжди закрити тему точних наук, а для інших перетворюється на нав’язливий незакритий гештальт на роки вперед.
Чому програмісти стають meat proxy і масово втрачають роботу? Розбираємо тему на кейсі Microsoft
Чи справді штучний інтелект винен у масових скороченнях у світових техногігантах, чи це лише зручне прикриття для оптимізації витрат після ковідного перенайму? Чому сьогодні сервери, дата-центри та електроенергія стають ціннішими й дорожчими за людей? У 20-му ювілейному випуску подкасту «Шо по ШІ» розбираємо жорстку реальність ринку праці, бізнес-процесів і майбутнього професій.
«Ми перетворилися на оператора, якого немає, але все працює». СЕО De Novo Максим Агєєв — про прильоти по ЦОДах, велику міграцію з “цифрового Києва” та ціну виживання
Влітку 2026 року російські війська відкрили прицільне полювання на українську цифрову інфраструктуру. Одним з перших під удар дронів у Києві потрапив дата-центр одного з найбільших операторів хмарних сервісів і колокейшну — De Novo.
Хочете повідомити важливу новину? Пишіть у Telegram-бот
Головні події та корисні посилання в нашому Telegram-каналі