Ми запускаємо розсилку про українське IT-ком’юніті. Залиште email, аби розуміти більше. Прем’єра — скоро!
Дякую! На вказану адресу надіслано листа для підтвердження підписки.
HOT від «Стас IT-глаз» — відео про міграцію айтішників

«Я зіштовхнулася із провиною вцілілого — за кожне бажання випити кави я відчувала сором». 4 історії айтішниць, що ходять до психотерапевтів

Психотерапія — запорука заощадження ментального здоров’я для багатьох представників IT-галузі. Хтось йде «лагодити мізки» до фахівця після перевантаження на роботі, хтось працює над інтроверсією, а комусь просто складно даються взаємини в колективі. 

dev.ua відновлює цикл матеріалів про Mental Health в IT. Сьогодні — історії чотирьох фахівчинь з Quarks, ELEKS та Parimatch Tech, які, окрім IT, увійшли й у терапевтичну практику. 

1 коментар
«Я зіштовхнулася із провиною вцілілого — за кожне бажання випити кави я відчувала сором». 4 історії айтішниць, що ходять до психотерапевтів

Психотерапія — запорука заощадження ментального здоров’я для багатьох представників IT-галузі. Хтось йде «лагодити мізки» до фахівця після перевантаження на роботі, хтось працює над інтроверсією, а комусь просто складно даються взаємини в колективі. 

dev.ua відновлює цикл матеріалів про Mental Health в IT. Сьогодні — історії чотирьох фахівчинь з Quarks, ELEKS та Parimatch Tech, які, окрім IT, увійшли й у терапевтичну практику. 

«За кожне бажання випити кави, прогулятися чи купити квіти я відчувала сором»

Марія Ханіна, Partnership manager у Quarks
Я почала ходити на терапію у вересні — тоді у мене був чіткий запит, який ми за кілька місяців пропрацювали, але я все одно продовжувала сеанси — аж до початку війни. Швидше, для підтримки свого стану та закріплення результату.   

Коли почалася війна, я припинила сеанси. У нас було так: після закінчення одного сеансу, моя психотерапевтка не пропонувала мені записатися на наступний. Якщо в мене була потреба, то я сама їй писала і призначала зустріч.

Тому коли все почалося 24 лютого, я просто перестала їй писати. Через 5-6 днів терапевтка написала мені сама та запитала, як справи. Виявилося, що вона виїхала з родиною за кордон, та і я на той момент поїхала із сином до Варшави.

Ми перекинулися кількома повідомленнями, побажали мирного неба та закінчення цього кошмару, і на цьому все припинилося. Наш перший сеанс відбувся десь через півтора місяця після цієї розмови — уже у квітні. 

Звичайно, складно описати свій стан у перші тижні війни. Те, що війна вплинула на мене — це беззаперечний факт. На п’ятий день війни я виїхала з маленьким сином закордон. Ми жили у родини волонтерів, і хоч вони дуже опікувалися нами та намагалися створити нам максимально комфортну та домашню атмосферу, ми все одно були там самі. Мої батьки та всі мої друзі залишилися в Україні, тому я постійно хвилювалася за те, як вони, і чи в безпеці.

Я зіштовхнулася із провиною вцілілого — за кожне бажання випити кави, прогулятися чи купити квіти я відчувала сором.

Та найважче було з прийняттям того, що війна — це надовго, і мого старого життя вже ніколи не буде. Навіть коли ми виграємо, все не буде так, як раніше — нам знадобляться роки на те, щоб відбудувати міста, перезапустити економіку та перестати боятися грому чи інших гучних звуків. По правді, з прийняттям цього факту я і досі працюю. 

Коли я була за кордоном, то кілька разів думала про те, щоб написати своїй терапевтці — вивозити всі ті емоції наодинці було дуже складно. Але мене зупиняло те, що до цього ми працювали в офлайн форматі, а в умовах війни зустріч може бути тільки онлайн. Я не була впевнена, що зможу зосередитись під час сесії та відкритися. До того ж у мене не було тихого та комфортного місця — зі мною поруч завжди був син, а також мої хості теж практично завжди були вдома. Я розуміла, що в таких обставинах не зможу говорити відкрито та не відволікаючись. 

На початку квітня я повернулася в Україну. Через кілька днів відчула, що оговталася і хочу поговорити. Тому написала терапевтці та призначила сеанс. 

Перша зустріч була схожа на момент зірвання пластиря з рани — ти думаєш, що там уже все зажило, а насправді з-під пластиря одразу починає текти кров. 

Я пам’ятаю, що перед сесією написала список питань, які б я хотіла обговорити та які хвилювали мене на той момент. Але по факту ми говорили зовсім про інше — про те, як я почувала себе 24 лютого та в перші тижні після початку війни. Це був перший сеанс за кілька місяців, на якому я плакала. І решту дня після сеансу я проплакала теж. 

Але далі стало простіше. Онлайн формат виявився для мене комфортним. На щастя, нас ще жодного разу не переривали тривоги. 

Я знову вчуся чути себе і розуміти, чого хочу. Вчуся повертати контроль над своїм життям — максимально, наскільки це можливо у нових реаліях. Зрештою, приймати той факт, що старий світ розтрощений, і нам усім доведеться будувати тепер щось нове. 

Сеанси допомагають мені бути в балансі. Мабуть, це те, що найбільше мене підтримує в цей час. 


«Необов’язково бачити всю стежку, якщо ти бачиш свій наступний крок»

Христина Марцинюк, Project coordinator в ELEKS
Я відвідую терапевта близько року. Вирішила звернутись після раптової смерті тата, появи симптомів професійного вигоряння і розуміння, що хочу більше знати про себе, емоції та причини поведінки в різних ситуаціях, така собі самосвідомість. На терапію зазвичай приходять із запитами, мій першочерговий був: як пережити горе і впоратись зі стресом. 

В моєму колі знайомих майже не було людей, які ходили б на терапію, наважитись було складно, але я дізналась від HR менеджера, що у нас в компанії на той час працювала штатна гештальт-терапевтка та психологиня Тетяна Пугаченко, і ми почали співпрацю. Насправді це дуже класно, що компанія дбає про ментальне здоров’я спеціалістів.

У ELEKS вже давно діє well-being програма, а з початком відкритого воєнного нападу росії на Україну почав працювати психологічно-медичний центр, бо турбота про спеціалістів та їх близьких є одним з пріоритетів компанії, особливо у цей кризовий час.

В центрі організовують живі ефіри з психологами про те, як справлятись з  сильними емоціями, високою тривожністю, стресом, панічними атаками, з розладами харчової поведінки під час війни. А також групи підтримки, сесії для батьків з дітьми, можливість індивідуальної терапії та ще багато цікавих та корисних активностей для наших спеціалістів. Чула від колег і особисто підтверджую важливість цього напрямку з підтримки ментального здоров’я, і особливо зараз.

Насправді позитивні зміни раніше помітили мої близькі, ніж я сама. Прийняття горя проходить різним чином, бувають погані й хороші дні, але з часом стає все більше тих хороших. Про те, що закрила свій першочерговий запит, я зрозуміла тоді, коли розповідала про спогади з риболовлі з татом і так захопилась, що почала посміхатись, а не зациклюватись, що більше так не буде.

Поза тим, у мене налагодились стосунки з мамою, рідними, побудувались особистісні кордони на роботі, і я зрозуміла, що вигоряння теж пройшло, і робота знов викликає в мене позитивні емоції, стрес пішов.

Ти не одразу помічаєш зміни, але коли оглянешся назад, розумієш,  як багато зроблено для твого ментального стану, і тепер ти маєш купу ресурсу, щоб допомагати іншим, працювати.

Способи справлятись зі стресом також допомогли й мені, і рідним, коли почалась повномасштабна війна. Мене, як і кожного, спершу охопив жах і заціпеніння, адже ти не знаєш, що буде завтра, а невідомість — дуже лякає. Пригадались слова терапевта, що не обов’язково бачити всю стежку, якщо ти бачиш свій наступний крок. Ця фраза дуже допомагає, особливо коли ти не знаєш, коли все завершиться, і що буде за кілька днів.

Мені складно було наважитись, бо чомусь думала, як і більшість людей, що йдучи до терапевта ти визнаєш, що не можеш впоратися зі всім самостійно. Насправді  це не так. Всі можуть зі всім справитись, все залежить від того, скільки на це піде часу і якою ціною.

Моїм каталізатором була історія мами, яка переживала смерть свого тата, мого дідуся, цілих 7 років.

Звернувшись до терапевта, я розумію,  що на прийняття втрати у мене пішло у 7 разів менше часу, і зараз,  думаючи про тата,  у мене лише теплі спогади. Тому з власного досвіду можу впевнено рекомендувати терапію, не тільки коли ми у поганому ментальному стані (але тоді особливо), але і коли є бажання дізнатись про себе більше, щоб свідоміше приймати рішення, обирати стосунки, знати, чого саме ти хочеш, і чітко окреслювати свої особистісні кордони. Зустріти «свого» терапевта часом буває непросто, тому я вважаю, що мені пощастило, і завдячую ELEKS за допомогу з цим, дуже ціную турботу компанії про мій психологічний комфорт.


«Почуття провини — недорозвинене почуття відповідальності»

Марина Богачова, CRM Administrator в Parimatch Tech
 Я була в терапії декілька років тому, під час локдауна взяла перерву й відстежувала свої стани самостійно та успішно пропрацьовувала їх на основі отриманої бази. Звичайно, до війни неможливо підготуватися психічно. Коли я виїхала з Києва (спочатку на Західну Україну, потім до друзів за кордон), довелося знову вчитися жити. Коли я опинилася в повній безпеці, серед людей, які не знали жаху очікування, повітряних тривог й гучних звуків, усвідомила, що не знаю як жити звичайне життя, коли у твоїй країні війна.

Тож коли почалася серія зустрічей з психологами в Parimatch Tech, я сходила на всі, що стосувалися дорослих.

Для мене стало відкриттям, що мій стан нормальний, що наразі я переживаю почуття провини як невіддільну ознаку синдрому того, хто вижив.

Одна фраза стала для мене початком повернення з країни психологічних травм: «Почуття провини — недорозвинене почуття відповідальності».

Я почала повертати собі відповідальність за себе та своє життя, й досить успішно, аж потім відстежила панічне нерозуміння куди рухатися, де моя нова мета? Мої близькі, друзі, знайомі жили в очікуванні кінця війни, коли можна буде повернутися та й почати жити! Але щодня ми бачили, що час іде, а ми все сидимо в новинах й лише плануємо, що зробимо, як все скінчиться. А як же жити зараз? Чи є сенс жити зараз і щось робити взагалі? Для подолання панічних емоцій я підбадьорювала себе технікою «Обійми метелика» та заспокоювала технікою «Дихання квадратом». 

 На одній з лекцій я почула, що надія не дозволяє нам діяти. Отакої. Щоб зняти з себе її обмежувальну дію, потрібно прожити сценарій, коли надія перетворилася 100% на реальність, а потім сценарій, коли вона на 100% не реалізувалася. Останню частину було відтворити дуже складно, навіть чисто гіпотетично, оскільки потрібно було уявити, що ми програли, а це боляче. Взагалі, метод був досить дієвим, тому що запустив роботу мозку на відбудову майбутнього.

Дійшовши до цього етапу, я зрозуміла, що все ще не маю плану. Вчергове пірнувши в панічно-апатичний стан, я пішла на лекцію  «Як у ситуації невизначеності ефективно планувати майбутнє».

Вважаю, що це було моє найкраще рішення того часу! На цій зустрічі психолог розповів, що для початку потрібно заспокоїти свою тривожність, тобто обмежити інформаційний потік. Довелося виділити певний час для читання стрічки новин і телеграм-каналів, пройти переломний тиждень та звикнути до нових правил. Мій досвід показав, що важливі новини перебігу війни я знала навіть якщо не моніторила канали кожні п’ять хвилин. Світ не вибухнув, не зник, небо не впало, а я стала набагато спокійнішою й навіть відчула деяку свободу в грудях.

Другим етапом в побудові життєвого плану було написання всіх можливих сценаріїв, десь 8-10 варіантів, які потім треба було відкласти на пару днів. Через зазначений час до кожного плану треба було додати можливі негативні й позитивні фактори, а потім оцінити загальну реалістичність плану за шкалою від одного до десяти. Таким чином, за допомогою цифр і спокійного дихання, я змогла обрати план, отримати сенс існування та почати діяти.

Наразі я прийняла обставини свого перебування за кордоном, вже досить спокійно ділюся світлинами в соціальних мережах, продовжую донатити за своїми можливостями та займаюся спортом.

Пройшовши свій шлях, намагаюся допомагати рідним та знайомим, хто тільки зараз вчиться жити в безпеці. Я починаю з того, що кажу їм: «Твій стан абсолютно нормальний, відповідно до тих обставин, через які тобі довелося пройти. І це нормально просити про допомогу й розмовляти про свої відчуття!»


«Психолог пояснював, що треба продовжувати жити»

Анна Бикова, Brand Manager в Parimatch Tech
Вже більш ніж 2 роки я в програмі навчання гештальт-психології, крім того, в мене є індивідуальні зустрічі з моїм психотерапевтом. Я навіть сама вже можу працювати як гештальт-терапевт. Але річ у тім, що наразі допомога потрібна і спеціалістам, адже до того, що відбувається, неможливо підготуватися.

Моя тривожність почалася ще до початку війни, десь з середини лютого. Я розуміла, як працювати з цим, використовувала свої знання та нібито робила все, що потрібно, аби запобігти цій тривожності, але нічого не змінювалося — я відчувала великий рівень стресу, занепокоєння, страх. 

Я виїхала з Києва ще до 24 лютого. Поїхала відвідати своїх батьків і одразу взяла з собою кішку, свою домашню улюбленицю. Зараз розумію, що, мабуть, відчувала — повернусь не скоро. Виїжджала від батьків у березні дуже непростими шляхами, що, безумовно, вплинуло на мій і так нестабільний стан. 

Підключаючись до онлайн-зустрічей з психологами, які були організовані у нас в Parimatch Tech, я в першу чергу намагалася знайти щось нове для себе, нові поради, щоб заспокоїтися, не соромилася та ставила багато питань.

Мої знання як гештальт-терапевта особливо підтвердилися на одному з семінарів, коли психолог пояснював, що треба продовжувати жити, ставити таймінг на новини, слідкувати за інформацією, яку поглинаєш — я знала, що це дуже важливо для того, аби відновити свій емоційний стан.

Але найбільше мені допомогло не це. В цей нелегкий час мене підтримало ком’юніті — інші люди, які теж приходили на наші онлайн-семінари. Тож не дивлячись на свої знання та щотижневі індивідуальні зустрічі з особистим терапевтом, я продовжую відвідувати наші онлайн-лекції. Я можу порадити людям, які з якихось причин не можуть або не хочуть займатися з психологом індивідуально, спробувати групові сесії. В цей непростий час  дуже важливо бути у колі однодумців, які відчувають те ж саме, що і ти, та розділяють твої емоції.

Читайте головні IT-новини країни в нашому Telegram
Читайте головні IT-новини країни в нашому Telegram
По темi
Читайте головні IT-новини країни в нашому Telegram
Звідусіль ллється негатив і виникає тривожність? Як не стресувати і приймати максимально зважені рішення: поради лікаря-психіатра
Звідусіль ллється негатив і виникає тривожність? Як не стресувати і приймати максимально зважені рішення: поради лікаря-психіатра
По темi
Звідусіль ллється негатив і виникає тривожність? Як не стресувати і приймати максимально зважені рішення: поради лікаря-психіатра
«Планувати треба завжди». Чи варто зараз збирати тривожну валізку і планувати майбутнє: відповідає психіатр Олексій Крапивка
«Планувати треба завжди». Чи варто зараз збирати тривожну валізку і планувати майбутнє: відповідає психіатр Олексій Крапивка
По темi
«Планувати треба завжди». Чи варто зараз збирати тривожну валізку і планувати майбутнє: відповідає психіатр Олексій Крапивка
Думаєте про релокейт? Як правильно підготуватися щоб рішення не стало шоком: поради лікаря-психіатра
Думаєте про релокейт? Як правильно підготуватися, щоб рішення не стало шоком: поради лікаря-психіатра
По темi
Думаєте про релокейт? Як правильно підготуватися, щоб рішення не стало шоком: поради лікаря-психіатра
Як працюють нейронки, що створюють зображення та що вони вміють.

Читайте і гадайте, чи не вб’ють нейромережі мистецтво.

Ми запускаємо розсилку про українське IT-ком’юніті. Залиште email, аби розуміти більше. Прем’єра — скоро!
Дякую! На вказану адресу надіслано листа для підтвердження підписки.
Читайте також
Як поводитися і що робити, коли мій світ навкруги мене рушиться і здається, що майбутнього нема: поради психолога
Як поводитися і що робити, коли мій світ навкруги мене рушиться і здається, що майбутнього нема: поради психолога
Як поводитися і що робити, коли мій світ навкруги мене рушиться і здається, що майбутнього нема: поради психолога
Коли стикаєшся з жахливим і неочікуванним, першою реакцією є шок. Він триває від пари годин до кількох днів. А потім повертаються базові емоції і можливий вихід у різні стани. Як жити в такій реальності, пояснює практичний психолог вiд MeClee Катерина Панасюк, яка як і тисячі інших українців виїхала з різних міст, тікаючи від війни.
«Хейт біженців дорівнює диверсії». Психолог Спартак Суббота про те, чи нормально зараз радіти життю за кордоном і викладати фото
«Хейт біженців дорівнює диверсії». Психолог Спартак Суббота про те, чи нормально зараз радіти життю за кордоном і викладати фото
«Хейт біженців дорівнює диверсії». Психолог Спартак Суббота про те, чи нормально зараз радіти життю за кордоном і викладати фото
Спартак Суббота — лікар-психотерапевт і медичний психолог, що понад 5 років працював в одній з військових структур. Останнім часом він помітив хейт у соцмережах тих, хто виїхав за кордон. Тому вирішив написати колонку на DOU, чому звинувачення інших українців у тому, що вони живуть якісним життям — це диверсія, як це працює на руку ворогу. Публікуємо найбільш яскраві цитати з його матеріалу.
Психологічна терапія: добірка платформ і сервісів, які допоможуть під час війни
Психологічна терапія: добірка платформ і сервісів, які допоможуть під час війни
Психологічна терапія: добірка платформ і сервісів, які допоможуть під час війни
У цей скрутний час ми зібрали 21 сервіс, що допоможе психологічно вистояти в тяжкі часи.
1 коментар
Звідусіль ллється негатив і виникає тривожність? Як не стресувати і приймати максимально зважені рішення: поради лікаря-психіатра
Звідусіль ллється негатив і виникає тривожність? Як не стресувати і приймати максимально зважені рішення: поради лікаря-психіатра
Звідусіль ллється негатив і виникає тривожність? Як не стресувати і приймати максимально зважені рішення: поради лікаря-психіатра
Ми живемо в умовах, де є постійний стресовий фон з безліччю турбот і обов’язків. У всіх дуже багато справ і варіантів їх виконання. А зараз до всього цього додається інформаційний шум і нагнітання ситуації — повідомлення про ймовірне вторгнення, ковід, кризу ллються практично з кожної праски. І коли людина постійно в стресовому полі, ризики того, що вона впаде в якісь психічні проблеми, досить високі. Йдеться про розлад сну, розлад харчування, розлад поведінки. І це невіддільна частина нашого способу життя.

Хочете повідомити важливу новину? Пишіть у Telegram-бот

Головні події та корисні посилання в нашому Telegram-каналі

Обговорення
0

Навіть прочитавши тільки заголовок легко відповісти - досить витрачати гроші/час на психолога. Досить стогнати. Донати на ЗСУ по максимуму можливого дадуть більше користі. Соромно пити каву - кинь рівну суму в благодійний фонд. Психологи... Вони можуть помогти комусь більш постраждалому ніж бігунці.