У швейцарському Лугано 4–5 липня проходила міжнародна Ukraine Recovery Conference, де представили український «план Маршалла» з відновлення України.
Олександр Комаров, президент компанії «Київстар», поділився з редакцією dev.ua враженнями та настроями першого дня конференції.
У швейцарському Лугано 4–5 липня проходила міжнародна Ukraine Recovery Conference, де представили український «план Маршалла» з відновлення України.
Олександр Комаров, президент компанії «Київстар», поділився з редакцією dev.ua враженнями та настроями першого дня конференції.
Вся конференція складалася із трьох елементів:
Перше — це офіційна частина, де виступав Володимир Зеленський, Урсула фон дер Ляйєн, президент Швейцарії та інші.
Далі була дуже верхньорівнева презентація планів відновлення.
У третій частині були зібрані побічні презентації, зокрема й від Михайла Федорова та Мінцифри, де вони задекларували свої пріоритети.
Моє враження, як людини, яка відповідає за операційний бізнес і завжди хоче бачити цілі, бізнес-кейс, інвестиції та деталі, що формат вийшов дуже презентаційний.
Частина конференції другого дня також передбачає офіційну частину. Але це, як стартовий пістолет, постріл у вигляді презентації, а потім процес спілкування зі стейкхолдерами безпосередньо про проєкти, суми, механізми.
На презентації було дуже багато людей із українських бізнес-селебрітіс, зокрема Олег Гороховський, Влад Рашкован, СЕО «Укрзалізниці» Іван Юрик.
Усі ком’юніті на івенті розділилися на сегменти: 30% запрошених українців із впізнаваними прізвищами, і 70% представників офіційних делегацій, заради яких загалом це все й починалося.
«Київстар» для відновлення та розвитку інфраструктури України через United24 вкладе 300 млн грн у рамках Меморандуму про співпрацю, підписану нами разом із міністром цифрової трансформації.
Ми тут в Україні, ми віримо у те, що ми робимо.
Зараз ми декларуємо, що намагаємося врятувати Україну, і намагаємось допомогти людям у таких тяжких умовах. Робимо багато для цього, наскільки це можливо, але це швидкість відновлення, масштаб відновлення, будівництво, запуск гігабітної мережі в західному регіоні в кількох містах. У тому числі, і перенесення CAPEX, яке ми не обнулили, а перемістили, умовно, зі сходу, на ті території, які для себе всередині називаються saved zones.
Чи потрібна вона — це спірне питання, я не знаю. Але ми в компанії і я особисто декларую, і ми говоримо не лише про виживання, а й про розвиток.
Заради справедливості варто сказати, що ми маємо ресурс для розвитку. Але не можна говорити лише про те, як виграти війну.
Правильно написав Романенко: «Тебе б’ють у підворітті, а ти в цей час думаєш про те, як ти собі поставиш красиве штучне око».
І гарну фразу сказала Урсула: «Можна виграти війну, але програти світ». Тому цей довгий паровоз проєктів і ця націленість на розвиток саме для того, щоб виграти світ.
Звичайно, дивлячись на це все через призму економіки України, виникає багато питань. Вони про те, що це перемога в обмін на прозорість, реформи тощо. Вони не звучали прямо, але так чи інакше ця думка там закодована.
Ця тема на конференції не обговорювалася, але оптимізм у повітрі не витав. Ніхто не дає і не береться за жодні прогнози. Скоріше, є тенденція декларувати, що найбільші ризики — це довгостроковий конфлікт, і ми туди потихеньку скочуємося.
Мене трохи зачепив песимізм у кулуарах.
Це не щось, що тобі говорять у вічі, а те, що зчитуєш з осіб, з фраз, з відповідей на запитання.
Мені здається, що ми ще дуже далекі від грошей на цю програму. Насправді, якщо я не помиляюся, від появи плану Маршалла до виділення перших грошей минули роки.
Тобто тут зараз певною мірою теж можна проводити історичні паралелі. Насамперед бюрократія на заході працює повільно. По-друге, суми величезні, і немає механізмів їх фінансування, тому їх треба якось створювати. Це можливо через арештовані активи, що дуже проблематично, тому що передбачає процедуру судів, до якої жодне законодавство не готове. А також через виділення коштів це те, що ми бачимо на сьогодні, через великі організації від світового банку до ЄБРР та інших .
URC2022 — це попередня рамкова дискусія з цієї теми, винесена публічно у вигляді такого відкритого конгресу.
На цю тему є кілька наративів:
У результаті є умовні вимоги до України як реципієнта. І за всієї моральної підтримки європейських людей, вони залишаються платниками податків і справно сплачують їх у дуже великому розмірі в багатьох країнах. Вони залишаються клієнтами тепломережі, споживачами бензину, де дуже зростає цінник та рівень інфляції. Для будь-якого західного політика важливо відстоювати і їх інтереси.
Механізм мого виїзду за кордон був зрозумілий — я виїхав без проблем як учасник конференції, тут процедура виїзду була організована для всіх.
Маршрут стандартний зараз — машиною до Варшави, а далі — літаком.
Я бачив ці ідеї. Загалом, може не в усіх, але, напевно, є спільне розуміння того, що чоловіки мають бути у країні, що воює, щоб її захищати.
Мені здається, що будь-які подальші затискачі тут посилюватимуть загальне непорозуміння та неприйняття.
Проблема з мобілізацією — це національна проблема. На тлі декларування того, що проблем із мобілізацією немає, будь-які затискання виглядають не зовсім логічно. Щодо погодження військкоматами для виїзду військовозобов’язаних із регіонів, я цього не розумію. І вважаю, дуже часто у кулуарах виникають якісь ідеї, які вбиваються на рівні здорового глузду, але до цього моменту їх устигли обговорити, ще й зробити свої негативні висновки.
