Айтівці в LinkedIn обговорюють припустимий рівень чесності на співбесідах. Наприклад, один говорить, що «шукає кращі мови», а інший — компанія «добре виглядатиме в резюме». В обох цих випадках, постає питання, чи варто наймати таких спеціалістів? Водночас кандидати шукають краще місце для себе, а компанії шукають кращих кандидатів.
Айтівці в LinkedIn обговорюють припустимий рівень чесності на співбесідах. Наприклад, один говорить, що «шукає кращі мови», а інший — компанія «добре виглядатиме в резюме». В обох цих випадках, постає питання, чи варто наймати таких спеціалістів? Водночас кандидати шукають краще місце для себе, а компанії шукають кращих кандидатів.
Арсеній Гофман — розробник з 18-річним досвідом, ментор та консультант — запитав у кандидата, чому він вирішив піти з попереднього проєкту. Той відповів, що «завжди ходить на співбесіди, шукає кращі умови».
«Моя рекомендація кандидатам — не кажіть таке на інтерв’ю. Я все розумію, але для компанії ризик брати на роботу людину, що про неї вона точно знає, що ця людина буде завжди шукати кращі умови. Вартість найму може бути величезна. Тому зазвичай компанія очікує, що якщо все йде нормально, працівник не буде шукати іншу роботу хоча б деякий час», — пояснює розробник у своєму дописі в LinkedIn.
Іншим випадком поділився Product Designer Юрій Артюхов: «Мій улюблений момент на співбесіді — коли кандидат сказав, що хоче працювати в нашій компанії, бо це добре виглядатиме в резюме».
Він пояснив, чому це red flag для роботодавця: «Ми шукали людину, яка з нами на довго, як зазначили в пості — наймання це недешево. А тут людина одразу каже, що сприймає нас як коротку історію, щоб потім рухатись далі».
І тут постає питання: бути чесним з роботодавцем — це ризик для кандидата?
Я в цьому випадку за прозорість, де і кандидат і роботодавець чесно проговорили всі умови і червоні лінії. Зрозуміло, що наймати такого кандидата це ризик, але і роботу змінювати такий самий ризик для кандидата. Корпоративна культура дуже часто вбиває адекватність і відчуття реальності, і в кандидата, і в роботодавця, створюючи нікому не потрібну мильну кульку і простір для маніпуляцій з обох боків.
Я не вважаю таку поведінку червоним маркером. А якщо компанія намагається захантити працівника для того, щоб платити потім нижче ринка і саме тому побоюється, що працівник піде — так може і правильно не піти в ту компанію працювати і залишити місце для більш хитрих кандидатів, нехай потім міряються хитрістю з компанією.
Я би за замовчуванням враховувала те, що кандидати шукають краще місце для себе, а компанії шукають кращих кандидатів (навіть маючи вже доволі хороших працівників). І це нормально))
До речі, а коли рекрутер намагається переманити людину до себе в компанію, знаючи, що людина зараз не в пошуку і врешті-решт погоджується… Компанія розуміє, що вони хочуть взяти людину, яка шукає кращі умови?
Думаю, що питання риторичне)
Тому, я не засуджую жодну зі сторін. Компанії теж не клянуться своїм співробітникам в тому, що ніколи їх не звільнять. Ризикують і компанії, і робітники. Іншими словами — це ринкові відносини. До того ж якщо з компанії часто йдуть люди, можливо треба замислитись над тим, що умови праці й оплата не надто конкурентні і можливо треба щось покращувати. Або ж бути готовими, що люди не будуть затримуватись надовго.
Якщо, окрім того, що кандидат шукає кращі умови він ще й справді ефективний робітник чи експерт високого рівня, то чому б ні? В чому проблема створити такі умови, щоб утримати «курку, що несе золоті яйця»?
Так, тобто краще брехун? А для чого тоді співбесіду вести, можна ж просто шаблонами один одного закидати та і все.
З яких пір спроби покращити своє життя стали зашкваром…
«Ризик бути чесним із працедавцем? Я розумію думку, але чи не ризик брати того, хто вміє гарно прикрашати?» — задався питанням Project/Sales manager Дмитро Федотюк.
На що отримав відповідь від Front-end Developer Андрія Діжака: «Я думаю, вміння гарно прикрашати, це вже давно один із найважливіших скілів. Світ влаштований так, що, окрім самих навичок, потрібне також і вміння себе продати».
