Студії Ubisoft в Києві та Одесі продовжують віддалено працювати з першого дня повномасштабної війни. На початку лютого компанія порадила співробітникам евакуюватися і виплатила фінансову допомогу. Але багато співробітників Ubisoft залишилися в Україні і волонтерять, або ж служать в лавах ЗСУ чи тероборони, розповіли dev.ua в компанії.
Студії Ubisoft в Києві та Одесі продовжують віддалено працювати з першого дня повномасштабної війни. На початку лютого компанія порадила співробітникам евакуюватися і виплатила фінансову допомогу. Але багато співробітників Ubisoft залишилися в Україні і волонтерять, або ж служать в лавах ЗСУ чи тероборони, розповіли dev.ua в компанії.
На початку зими були створені команди з оцінки ризиків, які напрацювали план дій на випадок війни. В перші дні повномасштабного вторгнення компанія виплатила наперед зарплати співробітникам і порекомендувала забезпечити своє перебування у безпечному місці.
«Ми запустили спеціальну гарячу лінію, де члени українських команд можуть отримати персоналізовану допомогу», — розповідають в компанії.
Ubisoft не скорочували співробітників через війну. Уся команда продовжує отримувати зарплату, навіть якщо хтось протягом певного часу не може виконувати робочі завдання.
Аби підтримати українських колег, які через війну були змушені виїхати до сусідніх країн, Ubisoft запустила віртуальні офіси українських студій в Польщі та Румунії.
Завдяки тому, що Ubisoft має студію в Бухаресті та бізнес-офіс у Варшаві, компанія змогла швидко створити умови роботи для колег із України, що виїхали за кордон і мають потребу в роботі з офісу. Це нагадувало їм дім та дозволило повернутися до нормального життя.
На початку війни компанія зупинила пошук кандидатів на вакансії, адже не всі рекрутери могли забезпечити повноцінний розгляд заявок. Зараз Ubisoft відновлюють рекрутмент і відкривають нові вакансії для України.
«На жаль, поки що не так активно, як раніше. Намагаємося закривати здебільшого критичні вакансії», — розповідає рекрутер Ubisoft Олена Миронова.
Ubisoft була однією з перших геймдев-компаній, що зупинила продаж своїх продуктів та будь-які маркетингові активності в росії. Також скасувала проведення в країні будь-яких кіберспортивних турнірів під егідою компанії та не дозволятиме командам участь у міжнародних турнірах під російським прапором.
В березні Ubisoft пожертвувала 200 тисяч євро Червоному Хресту та організації Save the Children in Ukraine для допомоги дітям, які постраждали від війни.
А ще — запустили локальний магазин для України з українською мовою, який приймає гривню.
Приблизно 3% із біля 1100 співробітників українських студій Ubisoft вступили до лав ЗСУ чи ТРО. Їхні історії не розповідають з міркувань безпеки, але вони обов’язково поділяться своїми розповідями після перемоги.
«А ще багато наших тіммейтів волонтерять і допомагають тим, хто зараз потребує цього найбільше», — розповідає Миронова.
Наприклад, наш QC Project Manager Сергій Середницький проїхав понад 11 000 км по Україні, розвозячи гуманітарну допомогу. Спочатку волонтерив на заході та в центральній Україні, потім зробив багато поїздок до Києва і деокупованих міст області — Бучі, Ірпеня, Бородянки.
«Я не полишала Київ під час війни, тому що це мій дім. А почати волонтерити — це було рішення, яке саме собою зрозуміле», — розповідає Олена.
Спочатку Олена з чоловіком допомагали фінансово його братам, які активно волонтерили, розвозили гуманітарку по містам в області. А в квітні, коли українські військові звільнили Київську область, поїхали самі.
За кілька днів ми поїхали в Гостомель та навколишні села. Разом з друзями-волонтерами ми відвезли кілька машин продуктів, ліки і машину корму для тварин для притулку, який був під окупацією.
Також сім’я Олени збирала кошти на автівки, дрони, бронежители та аптечки для знайомих, які воюють в гарячих точках. В перший місяць війни вони з чоловіком витратили на все це близько $2000 власних коштів. Потім вже не рахували.
Рекрутерка розповідає, що найбільше в деокупованих містах її вразила розстріляна цивільна автівка, в якій виднівся дитячий буквар, та нерозірвана ракета, яка просто стирчала з дороги.
«Я, мабуть, хотіла б ще додати для тих, хто як я, вважає і картає себе за те, що робить недостатньо».
«Так, є ті, хто присвятив себе волонтерству і робить набагато більше, як нам здається. Але ми маємо усвідомлювати, що кожна маленька допомога — це крок до нашої перемоги. Потрібно робити рівно стільки, на скільки у нас є сил і змоги. Для когось це цілодобове волонтерство, для когось — допомога літнім сусідам, моральна підтримка родичів та друзів.
Просто нагодувати безхатню тваринку — це також допомога. Іноді навіть звичайна посмішка незнайомій людині на вулиці може врятувати чийсь емоційний стан», — каже Олена.
