«Мамо, мені що, не виповниться 9 років?» Розробник Ciklum із сім'єю евакуювався з Харкова до Кременчука. Ось його історія

Expert Hybris Developer Ciklum Зураб Бєляєв — один з багатьох героїв dev.ua, які втекли від війни з найгарячіших точок. Ми вже розповідали про розробників з Ірпеня, Харкова, Стоянки, Сєверодонецька. Сьогодні ще одна історія з Харкова, який досі продовжує боротися.

Ми поспілкувалися із дружиною Зураба — Ольгою. Вона розповіла свою історію зустрічі з війною та евакуації під обстрілами.

Залишити коментар
«Мамо, мені що, не виповниться 9 років?» Розробник Ciklum із сім'єю евакуювався з Харкова до Кременчука. Ось його історія

Expert Hybris Developer Ciklum Зураб Бєляєв — один з багатьох героїв dev.ua, які втекли від війни з найгарячіших точок. Ми вже розповідали про розробників з Ірпеня, Харкова, Стоянки, Сєверодонецька. Сьогодні ще одна історія з Харкова, який досі продовжує боротися.

Ми поспілкувалися із дружиною Зураба — Ольгою. Вона розповіла свою історію зустрічі з війною та евакуації під обстрілами.

Розбудила війна

Ми жили на Північній Салтівці. Тому про те, що почалася війна, ми дізналися відразу. Спочатку — вибухи. Потім тремтіння вікон. Затрясся і весь будинок. І з вікна вже видно було, як околицю міста активно обстрілюють.

Будимо дітей, збираємо документи та тривожну валізу. У голові повний сумбур, хоч до цього про можливість вторгнення говорили чимало.

На годиннику сьома ранку. Дзвоню батькам, вони живуть у центрі. У них не так голосно. Поки ми думаємо, що робити далі разом, на вулиці здіймаються величезні стовпи диму, зриви лунають то далі, то ближче, але не припиняються. Пізніше на вулицях з’являється військова техніка.

Першого ж дня повідомляли, що формуються колони автобусів для евакуації, організовані Ciklum. Але ми не могли вирішити, як краще виїхати.

Спочатку збиралися машиною. Але постало питання: чи вдасться взагалі від'їхати від будинку, адже шлях мав бути через все місто. А ще думки про наших вихованців, двох морських свинок — як із ними їхати?

У таких ваганнях і пройшов перший день. Вже надвечір ми все ж таки зібралися і переїхали до батьків. У їхньому будинку є укриття, та й станція метро поряд, куди можна було сховатися. Нам здавалося, що там безпечніше.

Перше відео про пошуки арт-директоркою медіахолдингу своєї бабусі в Маріуполі вже на YouTube-каналі dev.media

Притулок та метро

На околиці не було чутно сирен, у центрі були якісь збої першого дня. Ми встигли сходити до магазину й купити води, якоїсь нехитрої їжі. Вже першої ночі ми пішли ночувати в притулок — підвальне приміщення з укріпленими стелями, вентиляцією, світлом та водопроводом. Хтось приніс із собою табуретку, хтось розкладачку, старий стіл.

Спали сидячи. Донька спала у мене на руках. Там були сім'ї з дітьми, які зовсім не виходили надвір. Ми хоча б виходили в періоди затишшя на вулицю, піднімалися до квартири приготувати чай та бутерброди.

На другий день чоловік із сином зуміли купити хліба в кіоску, ще можна було взяти безкоштовний буханець біля метро, а печиво і сухофрукти — у кіосках, що відкрилися в переході. У магазинах — гігантські черги. Та й дійти до них складно, адже обстріл не припинявся. На півдорозі доводилося розвертатися та бігти назад у притулок.

Другої ночі ми теж спускалися в притулок на час тривог. Коли все стихало, поверталися до квартири. У Харкові, хвала та честь нашим комунальникам, була вода, електрика, газ, опалення, навіть під обстрілами вивозилося сміття та чинилося найменше зламання.

16-річний син переживав усе це мужньо, у собі. Саме він переконав нас спуститися в метро, де йому було спокійніше.

Кілька ночей провели у метро. Ми постелили свої два каремати і якось там спали.

Ніхто не висипався, ми всі стали роздратовані й загальмовані. У підземці — тихіше, але все ж таки вирішили повернутися в притулок у будинку.

А 8-річна дочка під звуки обстрілів поставила мені там найстрашніше запитання: «Мамо, а мені виповниться 9 років?». Намагалася переконати її, мовляв, звісно, ми відзначимо твій день народження. У мене самої впевненості у цьому не було.

Дочка Зураба та Ольги

Час їхати

Мабуть, цей момент став ключовим для мене, щоб наважитися поїхати. Тим часом бойові дії вже велися безпосередньо в центрі міста. А коли почали літати винищувачі й по обладміністрації пустили ракети, у сховище спустився навіть мій тато.

Ракетні атаки та авіанальоти стали частішими, голоснішими, ближчими. Здавалося, що все може розвалитися лише від звуку. Вранці ми з чоловіком спробували ненадовго вийти зі сховища і сходити додому, запаси продуктів вичерпалися. Попри обстріл, встигли й у магазин. Діти вже почали дзвонити, хвилюючись, питати, де ми. Щойно ми повернулися — на нашому маршруті розпочалося сильне бомбардування.

Сын Зураба та Ольги

Посиділи над картами, продумавши маршрут. Добре, що у нас був заправлений повний бак. Запаси добігали кінця, підштовхуючи до марш-кидку, який, здавалося, неможливо здійснити. Тільки чоловік пішов за машиною — розпочався черговий авіаналіт. Вантажили речі, не знаючи, чи донесемо із під'їзду до автомобіля.

З батьками прощалися, наче назавжди.

Дніпро та Кременчук

З міста у напрямку Дніпра було два шляхи. Складно було вибрати, яким виїжджати. Вибрали той, з боку якого було тихіше. Там ми й потрапили у величезний затор. З обох боків — ліс, дорога вузька. Подітися нікуди, а довкола стріляють. Проте нам вдалося спочатку доїхати до Дніпра — добиралися 12 годин. Потім, за кілька днів зупинки, переїхали до родичів у Кременчук.

Тато сказав, що коли ми виїхали, він вперше зміг поїсти.

А потім, через тиждень після нашого від'їзду, атаки почали підбиратися все ближче до центру. Мама вже не витримувала — і батьки виїхали до нас.

Але й у самому Кременчуці тривоги — не рідкість. І часто неспокійно ночами. Хоча по приїзді був розрив шаблону: магазини працюють, продукти є, люди ходять. Хотілося сісти, скорчитися, сховатися. Не вірилося, що мирне життя існує. Шоком став кіоск «Кулиничів», харківського хлібозаводу. Але усвідомити те, що відбувається, і розслабитися не виходить. Валізи поки що розбирати не поспішаємо.

Куди повертатись?

Чи маємо плани повернутися до Харкова? Я не знаю. У мене зовсім зникла здатність планувати. Перші дні було навіть незрозуміло, що готувати сім'ї, як щось робити у побуті. Повний розфокус, усунення. Але, напевно, саме цей стан «я в будиночку» і допоміг зберегти нерви сім'ї. Якби була істерика, було б набагато гірше.

Дуже хочеться додому. Сподіваюся, що додому ми повернемось. Якщо буде, куди повертатися, звісно.

«Найстрашніше в окупації – залишитися без зв'язку». Буча Бородянка Ірпінь: що там було зі зв'язком під час війни – одкровення Олексія Зіневича
«Найстрашніше в окупації — залишитися без зв’язку». Буча, Бородянка, Ірпінь: що там було зі зв’язком під час війни — одкровення Олексія Зіневича
По темі
«Найстрашніше в окупації — залишитися без зв’язку». Буча, Бородянка, Ірпінь: що там було зі зв’язком під час війни — одкровення Олексія Зіневича
«Стоячи біля вікна побачив як у двір заїхали російські танки. Один із них націлився на мене». BА Astound Commerce про евакуацію з Ірпеня та життя у війні
«Стоячи біля вікна, побачив, як у двір заїхали російські танки. Один із них націлився на мене». ВА Astound Commerce про евакуацію з Ірпеня та життя у війні
По темі
«Стоячи біля вікна, побачив, як у двір заїхали російські танки. Один із них націлився на мене». ВА Astound Commerce про евакуацію з Ірпеня та життя у війні
"Я не розуміла як ми можемо вижити". QA-інженер Capgemini та мати 4 дітей з Горенки про війну роботі з бомбосховища та евакуації
«Я не розуміла, як ми можемо вижити». QA-інженер Capgemini та мати 4 дітей з Горенки про війну, роботу з бомбосховища та евакуації
По темі
«Я не розуміла, як ми можемо вижити». QA-інженер Capgemini та мати 4 дітей з Горенки про війну, роботу з бомбосховища та евакуації
QA-інженер Ciklum евакуювався із Північнодонецька. Історія з Луганщини з «Тюльпанами» «Акаціями» та фосфорними бомбами
QA-інженер Ciklum евакуювався із Сєвєродонецька. Історія з Луганщини з «Тюльпанами», «Акаціями» та фосфорними бомбами
По темі
QA-інженер Ciklum евакуювався із Сєвєродонецька. Історія з Луганщини з «Тюльпанами», «Акаціями» та фосфорними бомбами
"Нам пощастило. Під обстріл потрапив наступний потяг». Історія Templex Developer Ciklum який дивом вивіз сім'ю із Харкова
«Нам пощастило. Під обстріл потрапив наступний потяг». Історія Templex Developer Ciklum, який дивом вивіз сім’ю із Харкова
По темі
«Нам пощастило. Під обстріл потрапив наступний потяг». Історія Templex Developer Ciklum, який дивом вивіз сім’ю із Харкова
Читайте головні ІТ-новини країни у нашому Telegram
Читайте головні ІТ-новини країни у нашому Telegram
По темі
Читайте головні ІТ-новини країни у нашому Telegram
ТОП EVO Максим Мельник для dev.media розповів, що 24 лютого війну проспав. Та далі — волонтерство, українізація та праця.

Дивіться на каналі його розповідь та роздуми.

Читайте також
В бою з росіянами загинув розробник ігор, партнер в Urban Space 500 Олександр Гончарук
В бою з росіянами загинув розробник ігор, партнер в Urban Space 500 Олександр Гончарук
В бою з росіянами загинув розробник ігор, партнер в Urban Space 500 Олександр Гончарук
З'явилась детальна карта пошкоджень українських міст UADamage. Розробники почали з Маріуполя
З'явилась детальна карта пошкоджень українських міст UADamage. Розробники почали з Маріуполя
З'явилась детальна карта пошкоджень українських міст UADamage. Розробники почали з Маріуполя
Parimatch випустила гру на власній платформі з безпілотником Bayraktar
Parimatch випустила гру на власній платформі з безпілотником Bayraktar
Parimatch випустила гру на власній платформі з безпілотником Bayraktar
Айтішники зареєстрували петицію з вимогою максимальної відстрочки від армії
Айтішники зареєстрували петицію з вимогою максимальної відстрочки від армії
Айтішники зареєстрували петицію з вимогою максимальної відстрочки від армії

Хочете повідомити важливу новину?
Пишіть у Telegram-бот

Головні події та корисні посилання
в нашому Telegram-каналі

Обговорення
Коментарів поки немає.