Тімлід Євген Туровець підняв в обговоренні важливу тему, яка викликала резонанс на близько 100 коментарів. Дискусія відбулась навколо дитячих травм, стратегій виховання дітей та обговорення того, а чи справді травми можуть бути точкою зростання. Що з цього приводу думають фахівці IT-сфери.
Тімлід Євген Туровець підняв в обговоренні важливу тему, яка викликала резонанс на близько 100 коментарів. Дискусія відбулась навколо дитячих травм, стратегій виховання дітей та обговорення того, а чи справді травми можуть бути точкою зростання. Що з цього приводу думають фахівці IT-сфери.
Кілька фахівців техсфери рішились поділитись власним досвідом дитячих травм, з якими вони стикнулись, і до чого це призвело у їхньому житті. Ось їхній досвід:
Моя найбільша травма — дитинство в 90х, коли не вистачало грошей на життя. Певно тому я працюю за трьох, бо боюсь померти без грошей в коробці під мостом.
Відповідальність, акуратність і перфекціоналізм у мене вроджений. Мене ніколи не сварити, не наказували. А якщо б і сварили, то це не була б травма. Взагалі, зараз тенденція «горе от ума», всі супер травмовані та ображені, не вірю, що у людей в житті настільки все погано.
У мене в сімʼї не було проблем відчутних мені, у нас вже в 94-95 роках був компьютер, але я пашу за 3-х тому що хочу жити краще, хоча розумію вже що це не кількістю часу на роботі вирівнюється.
IT Project Manager Тетяна Цикаленко вважає, що травми нікому взагалі не потрібні, а точка росту та розвитку йде з прийняття та любові, з правил та особистих кордонів, як батьків, так і дітей. «Бачу це по своєму сину», — додає вона.
«Ми ростемо через досягнення, визнання, бажання, сміливість щось робити, без страху осуду та помилок, а не через травми», — підтримує дискусію Engineering Team Leader Алекс Береза. Але він також додає, що так званих травм уникнути все одно не вдасться. «Але краще нехай терапевту про заборону на снікерс розказує (умовно), а не те, що не вистачило уваги, любові та підтримки», — зауважує інженер.
Проте не все, що називають травмами, такими є насправді. Так вважає specialist premium AI localization solutions Дмитро Радіонов. На прикладі виховання власної дитини він вважає, що все вищезгадане — нормальні сходи процесу виховання, це не травми. «Це якась новомодна маячня — називати ті приклади, які ви навели, „травмами“», — впевнений він.
І не завжди травми — це щось погане. Крім того, люди змінюються. Цю тезу підтримує Senior Backend Software Engineer у Mindojo Паул Савчук. «Травми будуть, психологія ітерується, якісь речі ми дізнаємось зараз, якісь — пізніше. Наші батьки намагались нам дати те, що вважалось кращим у їх оточенні, з їх знаннями про світ, терапія не завжди і не все виліковує, і, як би то дивно не звучало, іноді дитячі травми дають тобі більше, ніж терапія», — зазначає він.
Не треба сваритися з дітьми, тому що ви не друзі та не рівні люди. Батьки це ті люди, які ведуть, несуть відповідальність за дітей та встановлюють правила. А також дарують безумовне кохання та прийняття. І свій час і увагу (але це вже по можливості, іноді достатньо і пів години на день тільки без відволікання).
В нас стосовно іграшок з самого маленького встановлено правило і сину розказано і спокійно поясненно стільки разів, скільки було потрібно, щоб запомʼятав. В своїй кімнаті роби що хочеш, раз на тиждень уборка всього. В інших кімнатах, якщо грає, уборка ввечері перед сном. Десь до 6-7 років, якщо втомився и бачила що сам не справляється, то допомогала, зараз вже сам. Тобто мені імпонує така ідея-встановлюємо правила, в рамках цього правила син діє як забажає (його кімната), та допомогаємо реалізовувати якщо треба. Застосовую цю модель до багатьох моментів, і домашка, і гаджети, бачу що працює.
Є чудова робоча тактика для прибирання іграшок. Я своєму сину даю зазвичай вибір: або він сам прибирає або я йому допомагаю і ми прибираємо разом. Іноді вибирає другий варіант, особливо коли втомлений. А коли в гарному гуморі, то просто кажу «іграшки» і він знає що потрібно робити.
Може не сваритися, а домовлятися та мотивувати?
А як саме мотивувати то вже від дітей залежить. Головне, щоб це було на їх відповідальності. Тобто робити чи не робити вони повинні вирішувати самі, знаючи що отримають, або не отримають. Якщо не працює треба коригувати стимули, ну і т.i.
Найкраще, що ти можеш дати дитині — гарний соціум. Але, якщо ти будеш навʼязувати певних людей — це не буде працювати, треба слідкувати за тим, що подобається дитині і допомагати їй знаходити людей з подібним життєвим шляхом (до того, які конкретні люди в оточенні їй подобаються), щоб вони могли пройтись по схожому досвіду і підкласти соломку в найбільш болючих місцях.
Більше того, чим доросліше дитина — тим сильніше все буде залежати від неї. Це означає, що «час на виховання» дуже лімітований. Якщо утримувати дитину після цього часу, буде гіперопіка. Якби не ліміти лінкеду я б більше розписав, але, не можу, тому бажаю бути батьком, другом, авторитетом і гарною людиною.
Травми є, були і будуть. Від того не втікти. Дітей треба вчити розбиратися з травмами і діями, які їх спричиняють. Діти виростуть і підуть у широкий світ і ці навички їм знадобляться.
Правила виховання в моїй родині дуже прості:
- без порівняння з іншими,
- без фізичного насилля,
- без лайки, матів тощо,
- без підвищення голосу,
- без ігнорування — максимально чесно, наскільки це можливо у спілкуванні.
Але звичайно, якісь травми точно будуть просто через те, що діти не такі, як, наприклад, я.
Для прикладу: коли доньці було 5, вона казала — мам, ти можеш хоч раз, коли чекаєш мене з художньої школи не працювати на ноуті в коридорі. А то ти занадто робоча мама. Треба бути як всі — селфі робити, в інсті сидіти, ти мене позориш тим, що працюєш постійно. Це дослівно якщо що)
Так що може, коли донька виросте, не буду працювати ні дня, бо мама була занадто «робоча» і зробила їй цим травму.
Резюмуючи, варто згадати відомі слова про те, що вашим дітям все одно буде з чим прийти до психолога. І травм, скоріш за все, не уникнути. Що ж з цим робити? Найкращий вихід, ймовірно, запропонувала Talent Acquisition Specialist Марта Заграновська: «Та нічого!!! Просто їх забути! І відпустити!!!»
Тут варто додати думку психолога та бізнес-коуча Ольги Арʼє, яка згадала про таке визначення, як «посттравматичний зріст». «Але розраховувати на те, що саме так і станеться не варто», — впевнена вона. На думку фахівчині, не треба бути ідеальним батьком, а достатньо бути хорошим. А для цього Ольга радить:
