Історії

Оператор НРК Андрій має за плечима понад 50 логістичних місій і чимало історій про те, що може піти не за планом. Та попри всі труднощі НРК доставляють вантажі туди, куди людині їхати надто небезпечно та, на думку Андрія, залишаються чимось абсолютно незамінним для фронту. Андрій розповів dev.ua історії, які найбільше його вразили.

C/C++ developer Віталій Кремінь на LinkedIn та стендап-комік Віталік Кремінь на YouTube і живих виступах: ці дві ролі успішно і цілком органічно поєднувалися в одній людині протягом багатьох років. Втім, повномасштабна війна і тут внесла свої корективи — тож нині Віталій Кремінь є військовослужбовцем Повітряних сил ЗСУ, а на ІТ та стендап у його житті лишається не так багато часу.

Коли говорять, що тема цифровізації сфери охорони здоров’я є дуже болючою для українців, то тут маємо справу не тільки з переносним, а і прямим значенням цього слова. Адже паперова бюрократія величезної і погано керованої системи, що дісталася в спадок від радянського союзу, довгий час змушувала страждати людей з дуже різними діагнозами, зокрема і небезпечними для життя.

У Threads мобілізований айтівець із ніком oncceuponatime_dude веде щоденник про те, як опинився у війську. Ми вже розповідали про його досвід від «лагідної бусифікації» і ночі в казармі ТЦК до першого дня у батальйоні.  У другій частині зізнань і відкриттів айтівця він розповідав про БЗВП, «губні НАТівські постріли» та «гру в штурмовиків». У третій частині щоденника айтівець поділився думками про те, чому бусифіковані не тікають з армії, наскільки різні умови служби в штабних і піхотинців, та зброю у ковдрі. Четверта частина його спостережень — про залякування у війську та передислокації підрозділу не без сюрпризів.  П’ята частина відвертостей — про залякування у війську, втрати та життя прифронтового міста.  Носта порція зізнань та відкриттів — про думки про СЗЧ, страх переводу в піхоту та бажання втекти з України. Сьогодні айтівець розповідає про особливості роботи діловода та армійські ритуали, що подумки повертають воїнів до колишнього життя. 

У квітні цього року я відкрив Discord-спільноту нашого продукту My Drama й побачив повідомлення: «I won’t know how to speak properly, but I will be able to order a beer in Ukraine». Його написала американка, яка дивиться наші вертикальні серіали. Запускаючи спільноту, ми думали насамперед про продукт. Хотіли підвищити утримання аудиторії, збільшити органічне зростання My Drama, створити місце, де глядачі могли б обговорювати улюблені серіали між релізами, ділитися враженнями й повертатися до продукту не лише заради нових епізодів. Іншими словами — побудувати сильне ком’юніті навколо бренду.

Андрій Жупник до війни розвивав у Львові бізнес із прокату музичного обладнання, репетиційних баз, студій звукозапису та власного концертного майданчика. У 2022 році він добровільно пішов у військо, а після демобілізації вирішив не повертатися в бізнес, а спробувати себе в IT. Навчався на програмі «IT для ветеранів» від EPAM Україна, опанував React та AWS, а зрештою отримав оффер у компанію. Зараз він працює Junior Software Engineer над волонтерським проєктом Digital FoodBank.

Історія про те, як маркетолог без прав адміністратора побудував автоматичний моніторинг ботів, який щодня аналізує сотні тисяч запитів, пише готові інструкції для адмінів і сам перевіряє, чи подіяли зміни.

Гудіння десятків кулерів зливається в один суцільний монотонний шум, який не замовкає ані на хвилину. У цьому приміщенні, попри аномальну українську спеку, безперервно народжуються деталі, життєво необхідні на передовій: від систем скиду до хвостовиків для мін. Керує цим невпинним процесом Юрій Сахно — керівник відділу дизайну в компанії «Київстар», який у вільний від основної роботи час перетворився на друкаря та засновника потужної волонтерської 3D-ферми. Розповідаємо, як працює 3D-ферма Юрія, що виросла з невеличкого захолпення у благодійну справу, завдяки якій відбувається різниця на фронті.

Навесні 2022 року глобальна біофармацевтична компанія Koru Pharma з Південної Кореї звернулася до Clarity Ukraine із запитом на заміну своєї поточної ERP-системи. Масштабний бізнес, що обслуговує тисячі клієнтів у різних країнах та працює з багатьма валютами, потребував надійного цифрового фундаменту. Партнером для цього трансформаційного проєкту став офіційний представник Microsoft із впровадження системи Dynamics 365 Business Central — компанія Clarity Ukraine.

Засновник стартапу Injobe.com Павло Михальчук виріс у невеликому селі на Хмельниччині й не пам’ятає моменту, коли вирішив стати підприємцем. Каже, усе сталося якось природно. У тринадцять років він розводив кролів і голубів, трохи пізніше продавав страхові поліси в StarLife, а після уроків працював офіціантом і помічником кухаря. «Я постійно шукав можливість заробити. Пробував різні речі, дивився, що працює, а що ні. Мені було цікаво не просто підробляти, а зрозуміти, як усе це працює», — згадує чоловік. Коли більшість його однолітків готувалися до вступу, Павло попросив батьків не наполягати на університеті. Він не виступав проти освіти як такої, але був переконаний, що зараз навчиться значно більшого, якщо одразу почне працювати й відповідати за власні рішення. «Я сказав, що хочу сам будувати своє життя. Батьки мене підтримали», — розповідає 25-річний підприємець. Зараз він зізнається, що дедалі частіше замислюється про бізнес-освіту — не тому, що відчув потребу в дипломі, а тому, що хоче систематизувати досвід, який здобував зовсім іншим способом — через власні помилки, невдалі рішення й десятки бізнес-експериментів. dev.ua поспілкувався з підприємцем, який знає все про Telegram-бізнес і планує монетизувати власний HR-tech проєкт. 

Коли більшість підлітків лише шукає своє покликання, 14-річний Стас Козосвист проєктує серверну архітектуру, імплементує ШІ-рішення на базі Gemini та розробляє власну технологію шифрування контенту. Свій шлях в ІТ хлопець почав ще в сім років, а сьогодні керує розробкою EdTec екосистеми Avmira, має понад 30 міжнародних сертифікатів і безплатно допомагає іншим підліткам запускати їхні перші стартапи. Ми розпитали Стаса про те, як працює його платформа, коштом чого фінансується проєкт, і як йому вдається поєднувати управління бізнесом зі шкільними уроками.

У 2005 році я створював свій перший комерційний сайт. Якби тоді хтось сказав мені, що через двадцять років я все ще займатимуся веброзробкою, я б, напевно, здивувався. У той час інтернет виглядав зовсім інакше. Багато компаній ще не були впевнені, чи потрібен їм сайт взагалі. Соціальні мережі тільки набирали популярності, про хмарні сервіси майже ніхто не говорив, а більшість завдань доводилося вирішувати власними руками.

17-річний учень ліцею № 1 міста Житомира Даниїл Жабровець у складі команди RJ 45 нещодавно став переможцем CTF Junior League-2026.   Це масштабні всеукраїнські командні змагання з кібербезпеки для молоді (учнів шкіл, студентів профтехів і ВНЗ), де команди розв’язують практичні завдання, що стосуються веббезпеки, криптографії, реверс-інжинірингу, OSINT, штучного інтелекту тощо.

Чи можливо одночасно забезпечувати якість програмних продуктів та писати українське фентезі, яке розходиться накладами в десятки тисяч примірників? Героїня нового інтерв’ю на dev.ua доводить, що дві, здавалося б, абсолютно різні сфери можуть не лише успішно співіснувати, а й доповнювати одна одну. Поспілкувалися з Іриною Грабовською про те, як розробницькі методології на кшталт SDLC та естімейтів допомагають у написанні книжок, чому штучний інтелект не зможе замінити справжню творчість та автоматизувати весь QA-процес, а також про виклики пошуку роботи на сучасному IT-ринку.

Троє українських девелоперів — Артем Іваненко, Максим Шимон та Сергій Красільник — поставили перед собою вкрай амбітне завдання: не просто створити «український аналог BlaBlaCar» як продукт, але і відкусити у міжнародного конкурента певну кількість користувачів. Для початку — хоча би безпосередньо в Україні.  

Айтівець Олексій Куц писав у LinkedIn, щоб достукатися до Міноборони, дзвонив в академії трьох міст, перевівся з тилової частини в бойову через після місяців листування з Генштабом і врешті-решт зумів пробити стіну військової бюрократії та долучитися до новоствореної ІТ-вертикалі ЗСУ. Поспілкувалися з Олексієм, як влаштована IT-вертикаль зсередини та кому з айтівців підійде посада цифровізатора армії.

Коли Дмитро Яновський у 18 років вийшов з аеропорту в Темпі (Флорида), перше, що він зрозумів — без машини тут не виживеш. Ніякого громадського транспорту, шалена спека, і кудись пішки не дістанешся. Ніякої родини поруч, ніякої стипендії, ніякого кампусу, який чекає. Тільки валіза, гроші з українського фрилансу і відчуття, що помилятися — дорого. Вісім років потому Яновський став першим студентом в історії каліфорнійського De Anza College, якого одночасно прийняли до MIT та Принстонського університету. Потім з українцем сталися робота в легендарній лабораторії MIT CSAIL, стажування в Pulley, запуск стартапу Prox у Y Combinator. І паралельно — заснована Дмитром освітня програма ULTA, через яку 15% першого потоку українських студентів вступили до MIT. dev.ua поговорив із Дмитром про його життєвий шлях, де були й макарони за долар, доленосний телефонний дзвінок із Бостона і те, чому він вважає Ukrainian defense tech однією з найбільших можливостей у світі прямо зараз.

Вісім років тому Геннадій Татаркін працював на меблевому виробництві й будував цілком зрозуміле професійне життя. Робота, плани, звичний ритм — усе змінилося за одну мить після виробничої травми, коли руку довелося ампутувати. Попереду були місяці адаптації, болісне звикання до нової реальності, десятки співбесід і відмови, за якими, навіть якщо цього ніхто не говорив уголос, читалося одне й те саме: роботодавці не вірили, що людина з протезом зможе працювати нарівні з іншими. Тоді здавалося, що разом із рукою він втратив і звичне майбутнє. Але сьогодні Геннадій працює в архівному відділі EPAM, оцифровує документи, їздить із Білої Церкви до київського офісу, проходить корпоративні тренінги з використання ШІ та переконаний: немає справи, яку він не зміг би опанувати, якщо сам дозволить собі спробувати. Геннадій розповів dev.ua, як пережив втрату руки, чому роботодавці часто самі створюють бар’єри для людей з інвалідністю, і як крок за кроком повертав собі прості речі, які колись здавалися неможливими — від приготування картоплі за власним рецептом до зав’язування шнурівки однією рукою.

Сховатися в супермаркеті на ніч заради нових бустерів або обміняти свою Audi R8 на колекцію картону звучить як божевілля. Але це реалії сучасного ринку колекційних карток. Сьогодні вони продаються за мільйони, провокують пограбування по всьому світу та створюють шалений дефіцит. Від аукціонних рекордів до битв зі перекупами на OLX за картки S.T.A.L.K.E.R. 2 — досліджуємо феномен найнесподіванішої інвестиції десятиліття.

40 років тому на ЧАЕС сталася найбільша техногенна аварія світу. Десятки тисяч людей стало до лав ліквідаторів, щоб стримати ріст смертельного радіаційного забруднення. Сьогоднішня історія про Сергія Миколайовича, який віддав Зоні відчуження майже три роки, працюючи водієм-ліквідатором. Він бачив перших біженців із Прип’яті, незрівнянну природу Зони, ховав радіоактивну техніку під тоннами бетону і грав музику на роялі для товаришів ліквідаторів.  Журналіст dev.ua поспілкувався зі своїм батьком ліквідатором, який попри свій вік, є затятим геймером, а його найулюбленішою грою є культова серія S.T.A.L.K.E.R., де він знову і знову повертається до добре знайомих пейзажів. 

36-річний айтівець Олександр Ваховський працює одразу у двох американських компаніях. Удень він Senior Software Engineer у SolidProfessor, освітній платформі з Mountain View, на якій навчаються понад 300 000 інженерів-механіків і проєктувальників. Решту часу присвячує стартапу Travel Risk Group у Північній Кароліні, що збирає в реальному часі дані про ризики подорожей у понад 90 країнах світу. Українець є співзасновником і Head of Engineering сервісу.  За плечима Олександра те, що в IT-спільноті називають «дорогою через всі двері». Він починав із сайту-візитки за $200, виріс до експертного консультанта для понад 250 клієнтів у США, Норвегії, Швейцарії та країнах Балтії. А ще ― керував власним інтернет-магазином і роки поспіль подвоював дохід компанії, у яку прийшов у найм. 

Ще перед стартом колаборації мережі супермаркетів АТБ і геймдев-студією GSC Game World відчувався неабиякий інтерес до події. Жарти про те, що треба займати черги зранку, щоб отримати бажаний альманах виявилися не перебільшенням, а суворою реальністю. Буквально за пів дня дістати альманах стало майже неможливо, колекціонери ринули в АТБ, як сталкери в Центр Зони до Виконувача Бажань. Журналіст dev.ua долучився до цього полювання й розповідає, як йому вдалося отримати альманах майже в Чорнобильській зоні відчуження, а також ділиться лайфхаками, як отримати більше різноманітних колекційних карток. 

Глядачі серіалів і фільмів на Netflix і HBO Max помітили, що за останній рік в українському дубляжі з’явилося багато матюків, і тепер Томас Шелбі в українській локалізації «Гострих картузів» посилає всіх не до дідькової матері, а нах*й. Водночас у кінотеатрах той самий «Супермен» продовжує розмовляти підкреслено чемно. Поспілкувалися з операційною директоркою студії Postmodern Мариною Маркович про те, чому на стрімінгах можна дозволити собі більше, ніж у прокаті, як нецензурна лексика допомагає боротися з піратством та чому «стерильна» мова заважає українцям остаточно відмовитися від російського контенту.